|
Такою уявляють народну медицину сучасні прихильники фітотерапії
Світлана ТЕРНОВА "Ваше здоров’я", 14 квітня 2000 р.
ЗАВЖДИ, коли доводиться знайомитися з людиною, котра займається родинною справою, не можу позбутися думки, що те відбувається не просто так. Так розпоряджається доля: одного разу обравши людину, котра розпалить багаття, вона не відпускає від неї тих, хто покликаний дбати і підтримувати невгасимий вогонь, призначений для сотень інших людей.
І життя мого співрозмовника Бориса Глібовича Скачка – лише підтвердження цьому припущенню. Найдавніші відомості про "родинне дерево", які передавалися з покоління в покоління в їхній сім’ї, донесли до сьогодення розповіді про прапрадідуся, який займався цілительством і знався на травах. Його доньці судилося поєднати знання батька з секретами лікування православних ченців – жінка тривалий час була послушницею в монастирі. І вже її син – дідусь Бориса, був першим представником роду, котрого влада не шанувала, а сварила за використання народних знань у лікуванні людей. Правда, караючий меч не дістав "жертви" – дідусь знав свою справу надто добре, аби допускатися помилок: вдячні пацієнти міцно тримали язик за зубами, а ображених на травозная, які б "накапали" владі, просто не було.
Малий Борис щодня крутився біля дідуся і не дуже розумів, навіщо пахучі жмутики трав людям, однак пройнявся повагою до дідуся і до тих жмутиків через досить такі неприємні, але повчальні обставини. У хлопчика почала боліти печінка. Дідусь відразу порадив, які трави допоможуть внукові. Та, як кажуть, свого лікуєш серцем, а не розумом. Тому мама й вирішила спочатку довіритися лікарям. Все б нічого, аби хвороба виявилася слабшою за медицину. Але… Але доки Борис не випив таки дідусеві "магічні ліки", про біль він так і не забував. А тоді забув (і до цього часу не згадує). Той урок змінив багато чого в їхній сім’ї. Мама, за фахом біохімік, весь свій вільний час просиджувала в бібліотеці, вивчаючи лікувальну властивість рослин і доповнюючи своїми знаннями сімейний скарб. А Борис після закінчення школи твердо вирішив вступати до медичного. Перша спроба була невдалою, довелося взяти новий "старт", вже маючи досвід роботи в медичному закладі.
О, чудові студентські роки! Коли нескорені вершини здаються дрібними пагорбами, а набуті знання – незаперечною істиною. Як запально розповідав хлопець дідусеві про досягнення сучасної медицини, як натхненно наводив переваги "цивілізованих" методів лікування! І зовсім не помічав, як мудро всміхаються дідусеві очі, котрі знали, що незабаром молодість прозріє…
Це сталося швидко. Під час проходження інтернатури в одній із столичних лікарень Борисові пощастило працювати у терапевтичному відділенні, котре перепрофілювали у фітотерапевтичне. Мабуть, для експерименту. Та в тому й криється "підступність" експерименту, що він може перевернути звичні погляди. Так сталося й цього разу. До відділення потрапив пацієнт з гострим пієлонефритом, якого до цього лікували "довго" й… "інтенсивно".
Коли після цього йому запропонували пройти курс лікування у фітотерапевтичному відділенні, чоловік, "м’яко кажучи, здивувався, але, як і годиться слухняному пацієнтові, погодився. І як же він був вражений, коли через кілька днів у нього нормалізувалася температура тіла, а ще через деякий час хвороба відпустила взагалі.
Ще один випадок здивував навіть медиків, коли хворого, який мав алергію на антибіотики, за допомогою фітотерапії вдалося вилікувати від пневмонії.
Зараз таких прикладів з власної лікарської практики Борис Глібович може навести дуже багато. І кожен з них крок за кроком назавжди визначав подальший вибір лікаря. Сьогодні Борис Глібович – асистент кафедри фітотерапії з курсом фармакогнозії медичного інституту Української асоціації народної медицини. Дідівські корені проросли в молоді пагони – і досвід травозная став неоціненною підпорою для молодого науковця. А любов до науки – то від мами, Галини Олександрівни Орещук, яка підтримує сина в усіх його починаннях. Коли Борис обрав викладацьку кар’єру, працюючи під керівництвом провідних вчених країни в цій галузі, і вирішив всерйоз зайнятися поширенням фітотерапевтичних знань, допомагала йому у підготовці матеріалів для нової книги.
Так народилася справжня енциклопедія з народних методів лікування дітей – книга "Якби мати знала". Це справжній посібник для педіатрів і мам, які можуть ознайомитися не лише з причинами виникнення захворювань у дитячому віці, а й отримати детальну інформацію про такі природні методи їх лікування, як фітотерапія, медолікування, водні процедури, дієтотерапія, фізичні методи лікування, масаж. Великого значення автори видання, науковці, надають "урокам" правильного приготування фітотерапевтичних ліків.
- Це надзвичайно важливо: правильно підібрати компоненти лікувальної суміші і правильно її приготувати, - говорить Борис Глібович. – Як правило, в лікарні "на прощання" пацієнтові радять "пити травки", не вдаючись в подробиці їх рецептури. А, скажімо, та ж ромашка лікарська буде діяти по-різному, якщо її напарити, відварити чи настояти. Деякі рослини залежно від способу приготування можуть мати абсолютно протилежну дію. Ще одна проблема – сумісність різних трав у зборі (як з точки зору взаємодії на організм людини, так і з точки зору придатності для "спільного" приготування). Ми із студентами тестували багато сумішей, які сьогодні пропонуються пересічному читачеві у різноманітних "цілительських" виданнях, і помітили, що значна частина з них складена безграмотно. Раніше народні цілителі століттями випробовували свої рецепти і оберігали їх як святиню. Тепер - мода – на "ексклюзив". Але ж він повинен бути науково обгрунтований.
Можливо, стародавні рецепти були не такі "зарозумілі" і складні?
- Не кажіть. Досить подивитися на прописи Авіценни. То такий "набір", над яким ламатиме голови ще не одне покоління науковців. Унікальність же сучасної фітотерапії має базуватися на досвіді століть і на наукових здобутках сьогодення.
А як тоді сучасна наука ставиться до "магії" народної медицини? Скажімо, до іі заговорів, ритуалів тощо.
- Тільки позитивно. Заговори – своєрідний психотренінг (кажучи сучасною мовою), налаштування хворого на успіх лікування, впевненість у можливості подолання хвороби. Нам, прагматикам, така щира віра зовсім не завадила б. Щодо ритуалів збирання і приготування трав – то теж все виправдане. Науковці досліджували вміст активних речовин у лікарських рослинах в той період, коли народна медицина радить їх збирати і, приміром, за день-два до чи після того. Результати були вражаючі. Наші предки знали, коли рослина може бути максимально корисною! А те, як готували "чар-зілля" – то точне і вивірене дотримання рецептури. Спробуйте сучасного пацієнта зобов’язати готувати кожен компонент суміші окремо, по-різному. Таких добросовісних буде мало, решта або приготують "як швидше", або махнуть рукою на своє лікування взагалі. А шкода…
Є ще одна крайність. Наш найначитаніший у світі громадянин схильний до самолікування. Раніше він "пробував" ліки з журналу "Здоровье", сьогодні на кожному кроці читає про "ноу-хау" з трав і "приміряє" його на себе.
- Саме тому сьогодні заговорили на повний голос про підготовку лікаря з фітотерапії. Таких фахівців навчають у нашому закладі. Людина, яка отримає кваліфіковану пораду від лікаря і буде лікуватися під його наглядом, має всі шанси на одужання. А спроби "підпільного" лікування (яких більшатиме у разі нехтування народними методами) матимуть непередбачувані наслідки.
Дехто вважає, що фітотерапія – хороша справа, але годиться для тих, хто "трішки недужий", а от складні хвороби їй не під силу.
- Це було б ідеально, аби фітотерапія слугувала нашим людям як профілактичний засіб. Адже дари природи – це наше харчування, наш спосіб життя, наше здоров’я. Тільки не треба протиставляти ліки і рослини. У рослинах містяться всі ті компоненти, з яких ми готуємо ліки. А от у хіміопрепаратів не завжди вистачає такої "мудрості", як у природи. Вони діють стандартно – трави ж можна і потрібно підбирати з урахуванням характеру, темпераменту людини. Штучні ліки діють силою – організм "опирається" такому насильству, природні речовини діють гармонійно і налаштовують організм на нормальну роботу.
Гармонія – це єдність душі і тіла. Так вважали і наші предки, які залишили нам у спадок свою медицину. Зараз схоже, про це теж згадали?
- Так. І заговорили про пріоритет натуральних методів лікування (такі визнаються корисними для 75 відсотків пацієнтів).
Гасити прояви хвороби (біль, загострення) – це ще не означає її лікувати. Важливо впливати на її причину (і за допомогою фітотерапевтичних засобів це вдається), відновити баланс в організмі, відрегулювати роботу ендокринної і нервової системи, які "володарюють" над людиною, її станом і здоров’ям. Адже помічено, що, наприклад, люди емоційні, активні, можливо, навіть агресивні, можуть "нажити" собі виразку дванадцятипалої кишки, а ті, хто схильний бачити все в чорних тонах, драматизувати ситуацію і гризти себе за невдачі – схильні до виразки шлунка. Поєднати подібні спостереження, врахувати особливості психоемоційної сфери людини і наукові докази і є завданням сучасної медицини.
Борис Скачко, врач, фитотерапевт,
автор 20 книг и брошюр, более 200 статей по фитотерапии, здоровому образу жизни
Просмотров: 0
|
